The Feast of Transfiguration of our Lord at the Metropolia Center of the Church
The Feast of Transfiguration of our Lord at the Metropolia Center of the Church

The sun shown brightly on the morning of the 19th of August, as the bells of the St. Andrew Memorial Church began to chime.  Hearing the bells, the faithful of who were outside, scurried up the steps to the church, smiling and greeting each other and exclaiming at the beauty of each other’s baskets. 

Inside, the small church was already filled with people who had taken the morning off from work to attend the celebration of the Feast of the Transfiguration of our Lord, God and Savior Jesus Christ.  As is the Ukrainian custom, the people brought with them beautiful baskets brimming with fresh fruits and flowers to be blessed.  The baskets lined the walls of the church, being set out of the way, as more and more people squeezed in.

Christ looked down peacefully from the large mosaic icon above the Altar.  Below Him, the rays of sun streaming through the windows, illuminated the icon of the Transfiguration lying upon the Tetrapod, in the center of the nave.  The icon was surrounded by the year’s first harvest – apples, grapes, peaches, apricots, oranges, bananas, pineapples.  The first fruits were both an offering to the Lord, a sign of gratitude for the harvest, and in turn a blessing to those who enjoy the luscious fruits once it was blessed and imbued with the Grace of the Lord.

With His Eminence Metropolitan Antony, Prime Hierarch of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Diaspora in attendance, His Eminence Archbishop Daniel, Ruling Hierarch of the Western Eparchy began the Divine Liturgy, assisted by the local clergy, the Seminarians from the Saint Sophia Ukrainian Orthodox Theological Seminary, along with several Altar Servers.

As Archbishop Daniel stepped out to read from the Gospel according to St. Matthew (17:1-9), the retelling of Christ leading Peter, James and John up onto Mount Tabor where He appeared to them transfigured, His face shining like the sun, and His clothing glowing white.  The Lord was flanked by Moses and Elijah, and a cloud appeared from which they heard “This is My beloved Son, in whom I am well pleased.  Hear Him!” (Matthew 17:5) The three Disciples were frightened by both what their eyes perceived, and their ears heard, not being able to comprehend the brightness of Christ’s divinity revealed to them.  However, the Lord bid them arise and not be afraid.

Returning the Gospel to the Altar table, His Eminence stepped out into the Nave to deliver his sermon.  As he walked through the rays of sunshine, they reflected off his pure white vestments, making them seem as if they too were glowing.  The serene scene had caught everyone’s attention, as His Eminence began by speaking about the episode of our spiritual history which they had just listened to, and hopefully heard.

Archbishop Daniel explained what the Disciples had witness frightened them because they were not able yet to comprehend Christ’s divinity.  They were still disciples, in training, not yet realizing the scope and breadth of the Incarnation of God.  Even so, they were in awe by what they had seen and heard, and after the Lord’s Resurrection and the Descent of the Holy Spirit upon them during Pentecost, they lost their fear, and traveled the world teaching all people about Christ, about what is expected of them, about how to attain eternal salvation.

We today have already experienced our own small Pentecost during our baptisms. Unlike the frightened disciples, we already know how the story ends.  We have had the teachings of Christ handed down to us, preserved by the Church, expounded upon by the Church Fathers, and reinforced daily by the Church services, readings, and teachings.

However, perhaps it would be better for us if we were still in awe of God.  Knowing all we do; we still often behave as if we know nothing.  Too often people expect the Lord to serve them, while they avoid serving Him.  We stand in our prayer corners each evening and pray to the Lord, asking and expecting Him to hear us and to fulfill our every wish and desire, and yet we often choose not to hear Him.  Every day there are prescribed readings from the Gospel, and yet few of us read them.  We choose to not hear God speaking to us through His Word.

When trouble and hardships come our way, people expect God to protect them.  However, when the Lord’s teachings are attacked, how many of us stand up and defend them?

People wish the Lord to understand their feelings, to spare them pain and anguish, and yet they do not think twice that they inflict pain upon God when they do not act with love, temperance, and patience; instead, willfully, and carelessly focusing on fulfilling their own whims and desires.

We expect God to fulfill all our requests immediately, and yet we do not even try to fulfill His slightest requests of us, finding them to be inconvenient.

Knowing what we do, having all the resources at our disposal, why do we not make God a priority in our lives, like we desire to be in His?   The entire Bible can be found online on our cellphone, and yet, as we scroll through funny videos of cats, we cannot dedicate even 5 minutes to read the daily Scripture Readings off that same mobile device.  We find time to complain, to vent, to argue with our loved ones, our coworkers, or alone in our cars at the people driving next to us.  Why cannot we take 5 minutes in our car, in our home, or even at our desk at work, to pray quietly?

We expect everything from God, and yet we give Him nothing.  How strange it is to contemplate, that humanity cannot find the time for God, and it is God Himself who gave them time.

With this profound statement, His Eminence returned to the Altar and the Divine Liturgy continued.  Everyone listened more intently, focused more strongly on the prayers, and hummed along with the choir, who under the directorship of Dr. Michael Andrec sang like the angels from heaven.  The faithful were intent on using their time wisely, to be grateful to the Lord, and to give Him His due, and perhaps even rekindle some of the awe that the Disciples had experienced.

Having prayed for their loved ones, asked the Lord’s blessings upon the world and everyone in it, pleaded for nice weather, good crops, and peace in Ukraine and throughout the planet, the faithful approached with “fear and love” to partake of the Holy Eucharist.  More than one person realized that they were in the same situation as the Disciples had been, in awe, as they approached the Chalice, Christ Himself before them.

As the final hymns were sung and the bells once again chimed, the faithful picked up their baskets, fortified of body and soul, with laughter and joy upon their faces and stepped outside into the sunshine, and joining the procession to the little chapel located in the front corner of the property.   Leading the way, carried by the Seminarians, was the icon of the Transfiguration, encircled in fruit.  Next came a myriad of icon banners and candles carried by the faithful, followed by the clergy and Archbishop Daniel.

The procession ended at the open door of the chapel, where a table was prepared to hold the icon and fruit.  The people gathered in a circle, their colorful baskets of fruits and flowers, and embroidered towels, carefully set upon the lush green grass.  Archbishop Daniel’s voice once again echoed to the heavens as he prayed for the Lord’s blessings to be sent down upon those gathered, and upon all the world.  With gratitude He thanked the Lord for the harvest, for all that is good comes from God.  He continued by asking that the fruit, honey, and flowers be blessed, and grant those who consume them good health, cure them of illness, and strengthen them in spirit.

Having concluded the prayers, His Eminence sank a little white blessing brush into the container of holy water and proceeded to bless the baskets, and their owners.  Children squealed with laughter, men squinted their eyes, and the women laughed like children as the holy water ran down their faces, washing them, cleaning them, and blessing them.  As all the baskets were blessed, nobody was in a hurry to leave, as they were all enjoying each other’s company and the camaraderie and joy they all shared in the Lord.

The children came up to hug Archbishop Daniel, who took the time to tussle their hair, allow them to hold his staff, take a closer look at the silver icons on his white mitra, and to hold the large processional candles.  All these seemingly little gestures of love are meaningful and create lasting memories for the children, as they learn and become more familiar with their Faith.  With final smiles the parents retrieved their youngsters, who shifted their attention to the oranges and strawberries in their mother’s basket.

Slowly the church grounds emptied, as the faithful, children in tow, carried their baskets of fruit, and the Fruits of the Spirit, back to the world beyond.  With renewed dedication the faithful returned to their homes, their jobs, and their lives, determined to make time for God, and to live in awe and wonder of the Lord.   

Митрополія УПЦ США Молитовно Відзначила свято ПРЕОБРАЖЕННЯ Господнього

Сьогодні ми святкуємо Преображення Господнє. Існує багато альтернативних назв цьому святу, як і народних традицій. Освячення плодів у своїй основі передбачало безболісний перехід людей, які зреклися язичництва та стали на шлях слідування за Христом. Здавалося б, що спільного між освяченням плодів та Христом. Перш за все, християнство – це не сліпе слідування правилам та канонам, це особистісний спосіб життя. Саме рівень нашого вільного бажання та зусиль, які ми докладаємо, визначають, які стосунки в нас будуть з Богом.

Принесення плодів та їх освячення – це, перш за все, видима форма, яка показує нам дві реальності: з Богом чи ні. Якщо ми крокуємо нашим життєвим шляхом без Христа в серці – ми раби гріха, учасники матеріального світу. В такому випадку ми служимо власним похотям та гріхам: отримати якомога більше від цього життя, якомога більше грошей, можливостей, влади, принести найкрасивіший кошик, вдягнути найбагатше вбрання. За цією гонитвою ми стаємо абсолютно бідними духовно. Настільки бідними, що не здатні побачити Преображення

Господнє. Ця подія не є разовою. Навряд чи Христос хотів показати учням Свою силу чи славу в порівняні з великими пророками Старого Завіту. Ісус показує реальність. Свою реальність. Вона настільки дивовижна, що апостоли без вагань, мабуть, навіть самі того не усвідомлюючи, забувають про будь-які принади цього світу, що хочуть залишитись на горі Фавор, просто посеред каміння та пустелі, де немає нічого особливого на перший погляд, окрім Христа. Причому, як ми чуємо в церковних піснеспівах, Господь являє Себе Справжнього рівно настільки, наскільки учні могли Його пізнати. А це пряме свідчення, що від нас та наших стосунків з Христом залежить наскільки ми побачимо Його в нашому житті. Ось це і є суть свята – навчити нас бачити Ісуса кожну мить нашого життя. Бачити Його у всьому, що ми маємо і чого не маємо. Саме так! Дякувати за все наше життя і те, що його наповнює.

Принесення дарів у храм – це наше служіння в матеріальному житті: подяка Богу за Його щедрі дари та благословення нашого життя, а також допомога тим, хто цього потребує.

З іншого боку, видима форма свята Преображення Господнього вчить нас вдячності, благородства та свідомості. Свідомості, бо дуже часто ми не здатні використовувати наші можливості в цьому житі не просто продуктивно, а хоча б адекватно. Ми безвідповідально ставимося до нашого життя і, як наслідок, взагалі не беремо відповідальність за свої вчинки та їх наслідки. Зрештою, звинувачуємо всіх у своїх негараздах, а найперше, звинувачуємо Бога. Христос показує Себе на Фаворі і, як наслідок, йде дорогою хресною. Йде свідомо, вільно, виконуючи волю Отця зі старанністю. Отож і ми стараймося бути відповідальними, почнімо із дрібниць, з нашого буденного життя: як ми молимося, як ми живемо в сім’ї, як ми працюємо. Звершуймо все зі старанністю, як «для Господа»(Кол. 3.17).

Господь закликає нас бути благородними, адже сучасний світ з жахливою швидкістю втрачає будь які моральні засади. Справа навіть не в християнських нормах життя, а в банальній вихованості. Ми дедалі більше нехтуємо цінністю людського життя. Ми не цінуємо власне буття своїм нерозсудливим життям, а також втрачаємо чи й не маємо поваги до інших людей забуваючи, що кожна людина це образ Господній і не нам судити будь кого, окрім себе самих. Христос у Своїй славі на Фаворі показує, що, найперше, Він – Син Отця, і виконує із власної бажання волю Свого Батька. Отож знаймо своє місце. Не будьмо марнославні(Гал. 5.26). Біймося принизити чи знецінити когось(Мф. 18.19-20), чи навіть осудити(Мф. 7.1-5).

Преображення вчить нас свідомості. В своїй щоденній гонитві за краще місце під сонцем, ми забуваємо хто ми є насправді. Христос преображається, показуючи Хто Він є. Нічого зайвого, нічого від цього світу матеріальних цінностей, лише Він та Його сутність – Світло нашого життя. Отож, ми можемо виглядати просто фантастично, досягнути будь-яких успіхів матеріальних, але це все оболонка, «гроби», про які говорить Христос(Мф. 23.27). А залишаючись наодинці із собою, дивлячись у нефізичне дзеркало – нашу совість, ми бачимо лише духовних калік.

Преображаймося! Кожної миті нашого життя! Приводьмо в порядок наше матеріальне, моральне та духовне життя згідно із Божим закликом у Святому Писанні та Його голосом в нашій совісті. Преображаймо свої справи, бажання, своє життя. Влаштовуймо іспит совісті, щоб знати хто ми є насправді. Робімо звіт свого життя, аби усвідомити чим ми володіємо і які дари та благословення від Бога отримуємо, щоб не забути: «хто має, тому дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має»(Мф.25.29).

З бажанням побачити Преображеного Господа, вірні Української Православної Церкви США зібралися в місті Савнт-Брук парафії святого Андрія Первозваного. Літургійне єднання, яке очолив архієпископ Даниїл у співслужінні духовенства, закликає кожного з нас преобразити власне життя. У своїх кошиках віруючі принесли подяку Богові за щедрі дари та благословення у власному житті, а в молитвах – прохання за життя українського народу.

Text by Elizabeth Symonenko and Rev. Fr. Andrii Drapak

The Feast of Transfiguration of our Lord at the Metropolia Center of the Church

Photos by Reader Maksym Zhuravchyk, Dobrodiyka Oksana Pasakas and Valentyna Dovban

(72 images)

Share This:

< PreviousNext >
You might also like:

Strategic Plan

Prayer Books
Prayer Books
Calendar 2024
Calendar 2024
Prayer Book
Prayer Book


Recent Galleries

Mailing Address
Ukrainian Orthodox Church of the USA
P.O. Box 495
South Bound Brook, NJ 08880

Ukrainian Orthodox Church of the USA
Metropolia Center
135 Davidson Avenue
Somerset, NJ 08873