In the sacred space of Saint Patrick’s Cathedral in New York City, beneath its towering arches and stained-glass windows that have witnessed generations of prayer, the Ukrainian-American community gathered in solemn remembrance of one of history’s darkest tragedies - the Holodomor of 1932-1933, the Genocidal Famine imposed upon the people of Ukraine by the Soviet regime.

The 92nd anniversary commemoration brought together hierarchs, clergy, diplomats, civic leaders, and hundreds of faithful united in their unwavering witness to truth and justice for the millions of innocent victims whose lives were extinguished by an artificially engineered famine.

Representing the Ukrainian Orthodox Church of the USA, His Eminence Metropolitan Antony and His Eminence Archbishop Daniel stood in prayerful solidarity with the hierarchs of the Ukrainian Greek Catholic Church - His Eminence Metropolitan Borys Gudziak and His Grace Bishop Paul Chomnycky.

Dozens of Orthodox and Greek Catholic clergy, along with deacons from across the region, processed into the cathedral, forming a powerful symbol of unity and shared spiritual remembrance. Their gathered presence proclaimed a singular truth: the Holodomor belongs not to one generation but to the conscience of the entire human family.

The prayer service was beautifully enhanced by the choral artistry of Ukrainian choir “Dumka”, directed by Maestro Vasyl Hrechynsky. Their voices rose through the vaulted ceilings of Saint Patrick’s Cathedral, carrying ancient melodies of sorrow, hope, and resurrection.

The music embraced the faithful, while the solemn words of the Orthodox memorial service -“Вічнa пам’ять” - became a collective plea for God’s mercy upon the souls of the millions who perished.

Before the service began, a solemn and deeply moving procession entered the great nave of Saint Patrick’s Cathedral. Leading the way were children - our youngest bearers of memory - carrying sheaves of wheat, the sacred symbol of life that was stolen from our people during the genocide of 1932–1933. Their small hands held what millions were denied. Behind them walked wounded soldiers of the Armed Forces of Ukraine, currently in the United States for medical treatment - living witnesses of a nation that continues to fight for its right to exist. They were joined by Ukrainian American Veterans, standing with quiet dignity, representing generations who defended freedom across continents. But the most poignant moment came as Pani Nadia Severyn, a survivor of the Holodomor and parishioner of Holy Trinity Ukrainian Orthodox Cathedral in New York City, was tenderly escorted into the cathedral. Her presence - frail in body yet unbroken in spirit - transformed the procession into a sacred pilgrimage of remembrance. As she crossed the threshold of the cathedral, it was as though the suffering of millions entered with her, and the prayers that would soon rise beneath the vaulted ceilings became not only a memorial - but a promise that their memory will never die.

Opening the commemoration, Metropolitan Antony spoke with pastoral conviction about the most vulnerable victims of the Holodomor - the children. His words drew painful parallels between the starving children of 1932–33 and the children suffering in today’s war in Ukraine: children killed by Russian missiles, children abducted and forcibly taken across the Russian border, children living in fear and displacement.

“Children,” he reminded the assembly, “are the heart of a nation. When a child is killed, the future is stolen.”

Metropolitan Antony continued: “Ukraine Lives - Because Truth Cannot Be Famine-Starved.

The Holodomor sought to annihilate an entire people by weaponizing hunger. It aimed not only to kill bodies but to extinguish the memory of a nation’s soul.

And yet - Ukraine lives. The children who died are remembered. The villages erased are named once more. The truth once forbidden is now proclaimed in the heart of New York City.

Ninety-two years later, Ukraine again faces war, again buries its children, again defends its right to exist. But this time the world is watching, praying, and standing beside her.

The Holodomor teaches us that evil can wound a nation but cannot destroy a people whose faith endures. It teaches us that memory is a sacred weapon against lies. And it teaches us that every candle lit in remembrance pushes back the darkness.

As long as Ukrainians - and all people of goodwill - gather to pray, to remember, and to affirm the dignity of every human life, the spirit of Ukraine will never be conquered.

For where truth is guarded, where prayer is raised, where justice is proclaimed - there a nation lives. Вічна пам’ять жертвам Голодомору.”

The hierarchs then led the Memorial Service, a prayer rich with ancient theology and profound compassion. The supplications were offered for the repose of the millions who were starved, silenced, and erased from life by an inhumane regime. This sacred moment of remembrance affirmed that the victims of the Holodomor will never be forgotten.

After the conclusion of the service, Mr. Michael Sawkiw, President of the Ukrainian Congress Committee of America, welcomed all gathered and spoke of the painful resonance between the Holodomor and the current war in Ukraine. He emphasized the urgency of supporting Ukraine’s struggle for sovereignty and its pursuit of a just peace.

He then invited Senate Minority Leader Charles Schumer to the podium. Senator Schumer movingly recounted the tragic history of his own family. “We know the pain of genocide,” he said. “We understand the cry of a nation wounded. And today, the suffering of Ukraine is personal to us.”

The commemoration continued with remarks from Olha Stefanishyna, Ambassador of Ukraine to the United States, and Andrii Melnyk, Permanent Representative of Ukraine to the United Nations. Both diplomats underscored the continuity between the past and present: the brutality of the Holodomor and the horrors of the modern invasion reflect the same imperial violence. Yet they also expressed confidence that Ukraine’s resilience will prevail, and that the four-year-long war will one day give way to peace, justice, and rebuilding.

The final remarks were offered by Bishop Paul Chomnycky, who expressed gratitude to Cardinal Timothy Dolan, the clergy of Saint Patrick’s Cathedral, and the entire New York Catholic community for embracing the Ukrainian American faithful with brotherly love and for hosting this annual commemoration.

The choir concluded the program with a deeply moving rendition of “God, Bless and Save Ukraine”, as children, youth, veterans, and wounded Ukrainian soldiers processed through the central aisle carrying Ukrainian flags. Their presence - representing sacrifice, continuity, and national dignity - brought many in the cathedral to tears.

Diplomatic representatives from numerous nations stood in respectful solidarity, offering a testament that the memory of truth has no borders.

++++++++++++++++

The annual commemoration of the Ukrainian Holodomor at Saint Patrick’s Cathedral was established 38 years ago, in 1997, through the initiative and cooperation of back then Bishop Antony of the Ukrainian Orthodox Church of the USA and Bishop Basil Losten (of blessed memory) of the Ukrainian Greek Catholic Diocese of Stamford, CT.

У святому просторі катедрального собору Святого Патрика в Нью-Йорку, під величними арками та вітражами, що стали свідками молитов багатьох поколінь, українсько-американська громада зібралася у скорботному спомині однієї з найтемніших трагедій людства - Голодомору 1932–1933 років, геноцидного голодомору, навмисно вчиненим українському народові радянським режимом.

92-га річниця вшанування зібрала разом єрархів, духовенство, дипломатів, громадських лідерів та сотні вірних, об’єднаних непорушним свідченням правди та справедливості - за мільйони невинних жертв, чиє життя було обірване штучноствореним голодом.

Представляючи Українську Православну Церкву США, Його Високопреосвященство Митрополит Антоній та Його Високопреосвященство Архієпископ Даниїл стали в молитві поруч із єрархами Української Греко-Католицької Церкви - митрополитом Борисом Ґудзяком та єпископом Павлом Хомницьким.

Десятки православних і греко-католицьких священників, разом із дияконами з різних громад, урочисто ввійшли до храму, створивши величний символ єдності та спільної духовної пам’яті. Їхня присутність промовляла єдиною правдою: Голодомор - це рана, що належить не одному поколінню, а всій людській спільноті.

Молитву прикрасив духовний спів Українського хору «Думка», під орудою маестро Василя Гречинського. Їхні голоси здіймалися під високе склепіння храму, несучи прадавні мелодії скорботи, надії та воскресіння. Священні слова панахиди - «Вічная пам’ять» - стали спільним благанням про Боже милосердя для мільйонів заморених голодом душ.

Перед початком богослужіння велична та глибоко зворушлива процесія увійшла до центральної нави храму Святого Патрика. Попереду йшли діти - наймолодші носії пам’яті, тримаючи у руках колоски пшениці - священний символ життя, відібраного в українців під час геноциду 1932–1933 років. Їхні маленькі руки несли те, у чому мільйонам було відмовлено.

Позаду дітей ішли поранені українські воїни, які перебувають у США на лікуванні - живі свідки народу, що й досі бореться за власне існування. За ними ступали українські американські ветерани, гідні представники поколінь, які захищали свободу по всьому світу.

Та найзворушливішим моментом стала поява пані Надії Северин, парафіянки Свято-Троїцького українського православного собору в Нью-Йорку, - свідка Голодомору, яка пережила геноцид у дитинстві. Вона була лагідно проведена до храму. Її постать - тілом тендітна, але духом незламна - перетворила процесію на святе паломництво пам’яті.

Коли вона переступила поріг катедри, здавалося, що разом із нею увійшов біль мільйонів, а молитви, які мали піднестися під високі склепіння, стали не лише поминанням - але й обітницею, що їхня пам’ять ніколи не згасне.

Відкриваючи молитовне богослужіння, митрополит Антоній з пастирською силою нагадав про найбільш невинних жертв Голодомору - дітей.

Він провів болючі паралелі між замореними дітьми 1932–33 років і дітьми, які сьогодні страждають у війні проти України - тими, що загинули від російських ракет, тими, що були викрадені й насильно вивезені до Росії, тими, що живуть у страху та вигнанні.

«Діти - це серце народу, - наголосив він. - Коли вбивають дитину, крадуть майбутнє».

Далі митрополит сказав: «Україна живе - бо правду неможливо заморити голодом. Голодомор мав на меті знищити цілий народ, використавши голод як зброю. Він прагнув убити не лише тіла - а й стерти саму пам’ять.

Але - Україна живе. Діти, що загинули, пам’ятні. Села, що були стерті, знову названі. Правда, яка була заборонена, сьогодні лунає у серці Нью-Йорка.

Через дев’яносто два роки Україна знову переживає війну, знову ховає своїх дітей, знову бореться за право жити. Але цього разу світ бачить. Світ молиться. Світ стоїть поруч.

Голодомор навчає нас, що зло може поранити народ, але не може знищити народ, чия віра жива. Пам'ять - це наша зброя проти брехні. І кожна свічка, запалена в пам’ять, відсуває темряву. Допоки українці - і всі люди доброї волі - збираються, щоб молитися, пам’ятати й утверджувати гідність людського життя, дух України не може бути переможений. Бо там, де охороняють правду, де підноситься молитва, де проголошується справедливість - там живе народ. Вічная пам’ять жертвам Голодомору».

Після проповіді єрархи очолили поминальну панахиду - молитву, наповнену древньою богословською мудрістю та глибокою людяністю. Молитви були піднесені за упокій мільйонів, заморених, замучених і викреслених нелюдською системою.

Ці духовні миьті стали підтвердженням: жертви Голодомору ніколи не будуть забуті.

Михайло Савків, голова Українського Конґресового Комітету Америки, підкреслив паралелі між Голодомором та сучасною війною проти України. Він нагадав, що боротьба за правду й пам’ять має продовжуватися.

Виступив і лідер меншості в Сенаті США Чак Шумер, який емоційно згадав трагедію власної родини.

«Ми знаємо біль геноциду», - сказав сенатор. - «Ми розуміємо крик пораненої нації. І сьогодні біль України -наш біль».

Посол України у США Ольга Стефанішина та Постійний представник України при ООН Андрій Мельник наголосили, що жорстокість Голодомору й нинішньої війни має спільне коріння - імперську ненависть. Але вони висловили впевненість: Україна вистоїть, переможе, відродиться.

Єпископ Павло Хомницький подякував кардиналу Тімоті Долану, духовенству катедри Святого Патрика та всій католицькій спільноті Нью-Йорка за братню підтримку й за те, що вже багато років цей величний храм приймає українців у день пам’яті.

На завершення хор проспівав зворушливу молитву «Боже, Великий Єдиний…», а діти, молодь, ветерани та поранені українські воїни знову пройшли центральною навою, несучи величний український прапор. Їхня присутність, сповнена гідності й жертовності, викликала сльози в багатьох присутніх.

Дипломати багатьох країн стояли у мовчазній солідарності, засвідчуючи, що пам’ять правди не знає кордонів.

Історична примітка

Щорічне вшанування Голодомору в катедрі Святого Патрика було започатковане 38 років тому, у 1997 році, завдяки ініціативі та співпраці тодішнього єпископа Антонія (УПЦ США) та владики Василя Лостена (†), єпархіального єпископа Української греко-католицької єпархії Стемфорда, Коннектикут.