UKRAINIAN ORTHODOX CHURCH OF THE USA
CONSISTORY OFFICE OF PUBLIC RELATIONS
PRESS RELEASE

Children Remember the Victims of Ukrainian Holodomor

Церемонія Запалення Cвічок Пам'яті:
Надія Мірчук розповіла дітям про Голод
Ларіон Костенко

Учні Школи українознавства при Українській православній церкві св. Андрія Первозваного в Савт-Бавнд-Бруку, Нью-Джерзі, прийшли 16 листопада до Констисторії УПЦ США, де відбулася церемонія запалення свічок пам'яті. У ній взяли участь свідок Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Надія Мірчук, голова Шкільної ради при УККА д-р Євген Федоренко, член управи Шкільної ради, радний міста Рендолфу Роман Гірняк, численні гості з поблизького «Українського села» в Сомерсеті разом з головою управи Оксаною Лобачевською.

Коли діти зайняли місця у бібліотеці Консисторії, директор Українського освітньо-історичного центру Наталя Гончаренко розповіла про зміст і значення події. Вітання виголосила директор школи Галина Маринець. Вчителька, ініціаторка церемонії Ярослава Данищук звернулася до дітей з закликом пам'ятати прo трагедію українського народу і 23 листопада разом з усією Україною засвітити свічки у вікнах своїх жител в пам'ять  жертв Голодомору.

До слова запросили Надію Мірчук,  яка поділилася з присутніми спогадами про ті страшні роки.

Надії було тоді вісім років. Її батьки працювали у Ромнах Сумської області на залізниці. Тато Андрій мав технічну освіту і спершу був машиністом паротягу, потім перейшов на інші посади.

Залізничники діставали платню і приділ хліба, тому що держава була зацікавлена у безперебійній роботі залізниць, котрими саме вивозили збіжжя з України. Отже, жили без достатку, але хліб мали і частину його обмінювали у місті на квасолю, з якої можна було зварити суп. Щоправда, доки мама Анна варила, молодший брат Надії Іполіт не міг дочекатися страви і вимагав, щоб йому віддали квасолю сирою.
 
Приділ хліба видавали у крамниці на картки і за ним мама послала Надію. Коли вона поверталася з хлібом додому,  її перестріла голодна сусідка і запропонувала піти з нею. Дівчинка пішла, але інша сусідка це зауважила і насварила спокусницю, що й Надії розповіла, що часи тепер небезпечні, не тільки хліб заберуть, а й її саму можуть вбити. Відтоді Надія почала пильніше придивлятися до вуличного життя і зауважила, що у місті з'явилося багато жебраків, переважно  виснажених чоловіків, які вже не могли й говорити, а лише мовчки простягали руки до перехожих. Увечорі деякі з них були вже мертві.

Якось увечорі Надія з мамою поверталися додому й були змушені перепустити три великих вози, вкриті брезентом. На одному з них брезент закотився й Надійка побачила, що віз повний голих трупів, котрі вивозили десь за місто.

Близькі з села попросили забрати до себе їхню старшу дочку, бо молодша вже була на порозі смерті, а старшу ще можна було врятувати. Вітоді дівчинка з села стала Надійкою, а оповідачка - Надією. Надійка прожила недовго.

Праця на залізниці уможливила мамі відвідання Ленінграду в Росії, де вона купила пшона й варила його дітям. Частину пшона вона обміняла на шкірки від сала і ними змащувала пательню, що смажити цибулю до супу. Коли вона пішла з дітьми провідати одну родину, то звеліла дітям не сідати до столу, щоб не їсти харчів тієї родини. Але маленький Іполіт побачив у приятелів ріденький білий суп і сказав, що у мами суп  гірший, бо мама варить його з мухами. Він мав на увазі оту засмажку з цибулі. Довелося посадити Іполіта до столу. У роки Другої світової війни Надія з батьками опинилася у Німеччині, звідки потрапила до США.

Коли вона закінчила сумну розповідь, Галина Маринець подарувала їй квіти, а учениця Катя Гакало - пам'ятку про 80-річчя Великого голоду - прозорий циліндер з колоском жита і синьо-жовтою стрічкою. Такі пам'ятки і свічки дістали усі учасники церемонії.

Діти розпитували Надію Мірчук про минуле і цікавилися, як вона оцінювала тоді події. Надія Мірчук зауважила. шо тоді 8-річна дівчинка була іншою, ніж її ровесниця у наш час. Діти тепер знають і розуміють  більше.

Перед будівлею консисторії свічки були запалені, о. Василь Пасакас, вчитель школи,  виголосив молитву, усі заспівали «Вічную пам'ять»  і помовчали хвилину в пам'ять про жертви геноциду.